Жіноче здоров’я — це скарб, що потребує постійної уваги та турботи, а в період вагітності — особливо! З моменту, коли у жінки фіксується затримка менструації та вона дізнається про очікування малюка, її організм починає грандіозну перебудову, проходячи через неймовірні зміни та колосальні навантаження. У цьому вирі змін дефіцит заліза та асоційована з ним залізодефіцитна анемія — є, на жаль, поширеними явищами під час вагітності. Ці стани є серйозним викликом, адже вони можуть вплинути як на здоров’я майбутньої матері, так і на розвиток плода, а після народження — й на розвиток дитини.
Чому вагітність — це тест для запасів заліза?
Залізо необхідне для функціонування всіх клітин завдяки своїй ролі в доставці кисню, транспорті електронів та ферментативній активності. Клітини з високим рівнем метаболізму потребують більше заліза та зумовлюють вищий ризик дисфункції під час дефіциту заліза. У період вагітності потреба організму жінки в залізі зростає критично. Це не просто випробування для організму, а фізіологічна необхідність, пов’язана з наступними процесами:
- збільшення об’єму крові (об’єм плазми та еритроцитів у вагітної значно збільшується (до 50% від початкового), і для формування додаткових еритроцитів, що містять гемоглобін, потрібна велика кількість заліза: кожен додатковий грам гемоглобіну, який синтезує мати, потребує додаткових 3,46 мг елементарного заліза (Fisher A.L. et al., 2017; Georgieff M.K., 2020));
- формування плода (залізо необхідне для забезпечення нормального росту плода, розвитку його органів та формування його власних запасів заліза, які будуть критично важливими у перші місяці життя (Alwan N.A. et al., 2015));
- функціонування плаценти (плацента — це високометаболічно активний орган з великими потребами в залізі, що має здатність зберігати залізо в резидентних ретикулоендотеліальних клітинах, щоб забезпечити буфер у періоди низького рівня заліза у матері (Georgieff M.K., 2020)).
Достатня кількість заліза є життєво необхідною, оскільки вона забезпечує постійну доставку кисню до всієї системи мати — плацента — плід, що підтримує підвищене споживання кисню у період вагітності. Підтримання адекватного рівня материнського гемоглобіну необхідне для задоволення кисневих потреб усіх трьох компонентів цієї одиниці. Крім транспортування кисню, залізо бере участь у клітинних процесах, зокрема в цитохромах, де воно каталізує утворення енергії (аденозинтрифосфат — АТФ). Це критично важливо, оскільки плід має дуже високий рівень споживання кисню, що значною мірою зумовлено інтенсивним структурним розвитком його органів. Серед них головний мозок є найбільш «жадібним», споживаючи близько 60% усього кисню, що викликано інтенсивним структурним розвитком нейронів та глії. Протягом вагітності головний мозок плода трансформується від гладкої структури до складної, борозенчастої та звивистої при пологах, що відображає масову клітинну диференціацію у ключових ділянках, як-от гіпокамп і смугасте тіло, а також активний процес мієлінізації. Загалом вагітність потребує додаткового 1 г заліза, відносно порівну розподіленого між матір’ю та плодом, а його дефіцит пов’язаний з несприятливим перебігом вагітності та порушенням нейророзвитку дитини (Georgieff M.K., 2020).
Залізодефіцит: симптоми, які не варто ігнорувати
Багато симптомів залізодефіциту легко списати на звичайну втому у період вагітності. Однак варто насторожитися, якщо прояви стають вираженими або хронічними. Зокрема, лікарю слід повідомити про постійну втому та слабкість, які не минають після відпочинку, блідість шкіри та слизових оболонок (особливо помітна на губах та внутрішньому боці повік), задишку та прискорене серцебиття (тахікардію) навіть при мінімальних фізичних навантаженнях, ламкість нігтів (нігті можуть набувати увігнутої, ложкоподібної форми — койлоніхія), сухість і випадіння волосся, незвичайні смакові вподобання (пікацизм), наприклад, бажання їсти крейду, глину або лід, частий головний біль, запаморочення та погіршення концентрації уваги. Справа в тім, що якщо початкові запаси заліза в організмі вагітної були недостатніми або її раціон харчування недостатньо компенсує підвищену потребу, виникає дефіцит заліза, що становить суттєву проблему, асоційовану зі значною кількістю несприятливих наслідків, що, зокрема, може призвести до розвитку залізодефіцитної анемії (у 50% від усіх анемій) (Warner M.J. et al., 2023).
Так, дефіцит пов’язаний із такими наслідками, як підвищення материнської захворюваності, а також ризик передчасних пологів, низької маси тіла при народженні та внутрішньоутробної затримки росту. Головний мозок плода, що швидко розвивається, є особливо вразливим до дефіциту заліза, який може бути спричинений як недостатнім споживанням заліза матір’ю, так і супутніми факторами, як-от гіпертензія, куріння чи непереносимість глюкози. Доведено, що низьке споживання заліза матір’ю корелює з потенційно підвищеним ризиком розвитку аутизму, шизофренії та аномальної структури головного мозку у нащадків. У новонароджених, які мали дефіцит заліза, часто відмічають порушену пам’ять розпізнавання, повільнішу швидкість обробки інформації та гіршу комунікацію, і ці порушення можуть зберігатися, незважаючи на післяпологове поповнення заліза. Доклінічні дослідження підтверджують, що залізодефіцит гостро та довгостроково порушує критично важливі залізозалежні процеси у головному мозку, як-от моноамінова нейротрансмісія, ріст нейронів, мієлінізація та експресія генів, що впливає на функціонування головного мозку аж до дорослого віку. Таким чином, фетальне залізо визнано ключовою поживною речовиною, що впливає на розвиток та функціонування головного мозку протягом усього життя (Georgieff M.K., 2020).
Діагностика і ключові аналізи
Традиційно для діагностики статусу заліза вимірюють концентрацію гемоглобіну через його потенційну доступність. Однак оскільки залізо пріоритетно спрямовується на синтез гемоглобіну, анемія є кінцевою стадією дефіциту. Таким чином, лише вимірювання гемоглобіну недостатньо чутливе для виявлення ранніх стадій дефіциту заліза (преанемічного стану), коли вже можуть виникати фізіологічні ефекти на рівні тканин. Крім того, анемія може бути викликана іншими станами, окрім дефіциту заліза (наприклад запаленням чи гемолізом). Так, сироватковий феритин відображає запаси заліза в організмі та є високодіагностичним показником дефіциту заліза. Низька концентрація феритину чітко вказує на дефіцит. Проте феритин є реактантом гострої фази, і його рівень підвищується при запаленні. Тому нормальний або підвищений феритин може маскувати дефіцит заліза, якщо є запалення чи інфекція. Сучасні рекомендації вимагають вимірювати феритин разом із гемоглобіном і, за необхідності, разом із маркером запалення (наприклад С-реактивним білком) для коректної інтерпретації.
Дефіцит заліза — це стан негативного балансу, коли потреба перевищує надходження, і він попереджує залізодефіцитну анемію (кінцеву стадію). Однак оскільки головний мозок конкурує з еритроцитами за залізо, ознаки порушення функції головного мозку можуть з’явитися до розвитку анемії. Тому для раннього скринінгу будуть перспективними й інші біомаркери, як-от частка насичення трансферину (%TSAT) (вказує на кількість заліза, зв’язаного транспортним білком, його зниження відбувається на ранніх стадіях дефіциту, ще до анемії), гемоглобін у ретикулоцитах (ідентифікує преанемічний дефіцит заліза, оскільки більшість аналізаторів крові можуть його виміряти), рівень гепцидину (його концентрація залежить від рівня заліза та запалення). Вказані біомаркери можуть бути використані для диференціації залізодефіцитної анемії від інших причин анемії та при потребі сигналізувати про потребу у початку профілактики (Georgieff M.K., 2020).
Профілактика анемії: дієта, мікронутрієнти і спосіб життя
Завчасна профілактика анемії у вагітних — це одне з кращих стратегічних рішень, що починається з правильного харчування вагітних (Mousa A. et al., 2019). Зокрема, для запобігання дефіциту заліза критично важливим є збалансований раціон, багатий на цей мікроелемент. Необхідно регулярно включати в меню продукти, що містять гемове залізо (яке засвоюється легше), — це червоне м’ясо, печінка та риба, а також негемове залізо — бобові, шпинат і цільнозернові культури. Щоб максимально підвищити засвоєння заліза з їжі, слід поєднувати його з продуктами, багатими на вітамін С (наприклад цитрусові соки), та водночас обмежувати вживання чаю та кави під час їди, оскільки вони містять речовини, що значно погіршують всмоктування цього важливого мікронутрієнта (Moustarah F. et al., 2024).
Окрім заліза, важливу роль у кровотворенні відіграють фолати (фолієва кислота) та вітамін B12 – мікронутрієнти, що також є досить значущими для вагітних. Наприклад, прийом фолієвої кислоти під час зачаття та на ранніх термінах вагітності є критично важливим і може запобігти 40–80% вад нервової трубки, таких як розщеплення хребта, а достатній рівень вітаміну B12 може запобігти підвищенню концентрації гомоцистеїну з подальшими несприятливими наслідками, включаючи відшарування плаценти, мертвонародження, низьку масу тіла та передчасні пологи. Важливо контролювати й рівень інших вітамінів та мікроелементів, серед яких вітаміни А, С, D, Е, кальцій, цинк, йод тощо (Mousa A. et al., 2019).
Коли препарати — необхідність, а не вибір
Примітно, що не в усіх випадках можливо контролювати рівень заліза лише за допомогою модифікації раціону харчування. Зокрема, підтверджений розвиток залізодефіцитної анемії при вагітності — це показання до призначення лікарем препаратів заліза. Наразі пероральне залізо (у дозах, вищих за ті, що містяться у пренатальних вітамінах) є стандартом лікування залізодефіцитної анемії у період вагітності, причому сульфат заліза є найпоширенішою формою через його доступність. Варто зазначити, що пероральне залізо є ефективним, але має значний недолік: до 70% пацієнток відчувають шлунково-кишкові розлади, що суттєво знижує дотримання терапії. Оскільки часті та високі дози не підвищують засвоєння, а лише посилюють побічні ефекти, було запропоновано та протестовано прийом нижчих доз через день. Такий режим, що практикується у деяких країнах Європи, дозволяє уникнути пригнічення гепцидину (регулятора засвоєння), потенційно покращуючи прийом заліза та зменшуючи побічні ефекти. Внутрішньовенне залізо є альтернативою, яку зазвичай розглядають у ІІ або ІІІ триместр вагітності. Зокрема, Американський коледж акушерів та гінекологів наразі рекомендує пероральне поповнення як терапію першої лінії, а внутрішньовенне залізо пропонує розглядати лише для тих, хто не переносить, не реагує на пероральне лікування або має тяжкий дефіцит на пізніх термінах (Lewkowitz A.K. et al., 2023).
Висновок
Як бачимо, залізодефіцит — тихий, однак досить серйозний виклик для жіночого здоров’я під час вагітності. Рання профілактика, увага до симптомів та своєчасна діагностика і лікування — обґрунтовані стратегії допомоги, адже забезпечення достатньої кількості заліза — це інвестиція як у здоров’я матері, так і в повноцінний розвиток дитини.
Інна Білик
